Собор канувший в лету... или куда исчез Собор УПЦ от 22 декабря 1998 года?!

ОКОНЧАНИЕ

Таким образом, те люди в Церкви, которые сегодня не видят никакой угрозы спасению души христианина в принятии им ИНН и которые выставляют в неприглядном свете противников ИНН, навешивая на них ярлык «политического православия», ‑ так вот они и навязывают не только всей Православной Церкви, но и всему украинскому обществу мысль, что никакого Собора УПЦ МП в 1998 г. не было. И делается это весьма просто – путем замалчивания. Ибо для них Собор 1998 г. и принятые на нем решения – наглядное и постоянное обличение их в беззаконии.
Ну а поскольку решения Собора 1998 г. привели к принятию Закона (№1003-XIV от 16 июля 1999 г.), предоставляющего альтернативу для отказников от ИНН, то одновременно они пытаются вытравить память и об этом Законе. Делается это с помощью таких, например, высказываний: «Закон, предоставляющий альтернативу, отменен Налоговым кодексом, поэтому забудьте о нем; он уже недействителен». Вот так. О Законе, по которому 12 лет верующие жили без ИНН, приказано всем забыть. И это вместо того, чтобы поставить вопрос перед высшими органами государственной власти о незаконности его отмены и потребовать восстановления Закона №1003-XIV!
Если вышеназванные люди не согласны с решениями Собора 1998 г., то, действуя законно, в рамках канонических правил и устава Церкви, надо было бы признать эти решения ошибочными всей полнотой Церкви и отменить их. Сделать это может, согласно Уставу УПЦ МП, только новый Собор всей Церкви. Но инициаторы такой отмены прекрасно понимают, что это вызовет возмущение миллионов православных верующих, и изменить линию Церкви в отношении ИНН и глобализма вообще таким образом им не удастся. Поэтому у них остается один путь – путь фарисеев и книжников, которые на вопрос Спасителя об Иоанновом крещении отвечали: не знаем, откуда (см. Лк. 20, 4-7), проявив тем самым свое двоедушие.
Возможно, сами того не подозревая, эти люди сделали реальным антиутопический роман английского писателя Джорджа Оруэлла «1984»(Джордж Оруэлл. 1984 и эссе разных лет. – М.: Прогресс, 1989), предсказывающий, что переписыванием истории в будущем тоталитарном государстве будет заниматься «министерство правды»! Страшно подумать, но это «министерство правды» материализовалось в ближайшем окружении митр. Киевского и всея Украины Владимира.
Приведем некоторые выдержки из этого романа, показывающие, что указанная аналогия имеет место.
«И если все принимают ложь, навязанную партией, если во всех документах одна и та же песня, тогда эта ложь поселяется в истории и становится правдой. Кто управляет прошлым, ‑ тот управляет будущим; кто управляет настоящим, тот управляет прошлым» (с. 41).
«Ум его забрел в лабиринты двоемыслия. Зная, не знать; верить в свою правдивость, излагая обдуманную ложь; придерживаться одновременно двух противоположных мнений; понимая, что одно исключает другое, и быть убежденным в обоих; логикой убивать логику; отвергать мораль, провозглашая ее…» (с. 41).
«Прошлое, подумал он, не просто было изменено, оно уничтожено» (с. 42).
«И где-то, непонятно где, анонимно, существовал руководящий мозг, чертивший политическую линию, в соответствии с которой одну часть прошлого надо было сохранить, другую фальсифицировать, а третью уничтожить без остатка» (с. 46).
«Действительность существует в человеческом сознании и больше нигде. Не в индивидуальном сознании, которое может ошибаться, и в любом случае преходяще, ‑ только в сознании партии, коллективном и безсмертном. То, что партия считает правдой, и есть правда» (с. 169).
Такое мiровоззрение или способ мышления автор романа удачно назвал двоемыслием. То, что происходит сегодня в высшем управлении УПЦ МП, и есть двоемыслие, против которого направлены и буква, и дух Святого Евангелия: «… буди же слово ваше: ей, ей: ни, ни: лишше же сею от неприязни есть» (Мф. 5, 37). Другими словами, позицию двоемыслия Спаситель обличает не просто как заблуждение. Нет, ведь заблуждаться можно вполне искренне, т.е. занимать сторону лукавого неосознанно, по незнанию. Но Он изобличает ее как сознательное служение лукавому! Недопустимо верующему христианину не понимать таких вещей. Так неужели этих людей не устрашит указанная аналогия?!
Исходя из вышесказанного, трудно согласиться с утверждением Юбилейного Собора 2011 г., что он «відбувся з волі Божої» [русск.: «состоялся по воле Божией»]. Кощунственно думать, что воля Бога, Который есть Абсолютное Благо и Абсолютная Истина, состояла в том, чтобы Собор узаконил неправду, выгодную сегодня некоторым украинским архиереям и светским руководителям украинского государства. Преподобный Феодор Студит пишет: «Не всякое собрание епископов есть Собор, а только собрание епископов, стоящих в истине». История Церкви знает и «волчьи соборы», которые собирались для утверждения лжи или изгнания святителей со своих кафедр. Достаточно вспомнить два таких собора, постановивших удалить свт. Иоанна Златоуста из Константинополя. Или известный «разбойничий» собор в Ефесе (449 г.), на котором еретики жестоко обошлись с цареградским патриархом Флавианом, поборником православия.
Так что предоставляем на Суд Божий и на суд истории так называемый Юбилейный Собор Украинской Православной Церкви Московского Патриархата.
В связи с тем, что материалы Собора УПЦ МП 1998 г. в электронном виде уничтожены, а в бумажном виде трудно доступны, ниже в Приложении мы приводим те Обращения Собора, которые были опубликованы «Православной Газетой» за февраль 1999 года.
 

Шановний Леоніде Даниловичу! (Кучма Л.Д. – Президент України)
Ми, учасники Собору Української Православної Церкви – єпископат, представники духовенства, чернецтва та мирян – який відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 22 грудня 1998 року, висловлюємо занепокоєння віруючих Української Православної Церкви у зв'язку з впровадженням у нашій державі реєстру фізичних осіб і примусовим присвоєнням віруючим громадянам України ідентифікаційних номерів. Чинне законодавство і нормативні акти, які регулюють цей процес, мають цілу низку взаємосуперечностей.
Ми звернулися до Голови Верховної Ради України з проханням включити позачергово до порядку денного 2-гої сесії Верховної Ради України питання, пов'язані з цією проблемою. У випадку зволікання з їх розглядом просимо Вас призупинити присвоєння ідентифікаційних номерів фізичним особам і доручити розробити альтернативну систему відрахування податків з фізичних осіб православного віросповідання.
Необхідний пакет документів додається.
русск.:
Уважаемый Леонид Данилович! (Кучма Л.Д. – Президент Украины)
Мы, участники Собора Украинской Православной Церкви – епископат, представители духовенства, монашества и мирян – который состоялся в Свято-Успенской Киево-Печерской Лавре 22 декабря 1998 года, высказываем обезпокоенность верующих Украинской Православной Церкви в связи с внедрением в нашем государстве реестра физических лиц и принудительного присвоения верующим гражданам Украины идентификационных номеров. Действующее законодательство и нормативные акты, которые регулируют этот процесс, имеют целый ряд взаимных исключений.
Мы обратились к Председателю Верховного Совета Украины с просьбой включить вне очереди в дневное разсмотрение 2-й сессии Верховного Совета Украины вопрос, связанный с этой проблемой. В случае откладывания разсмотрения, просим Вас приостановить присвоение идентификационных номеров физическим лицам и поручить разработать альтернативную систему начисления налогов физических лиц православного вероисповедания.
Необходимый пакет документов прилагается.
Шановний Олександре Миколайовичу! (Ткаченко О.М. – Голова ВР України)
Ми, учасники Собору Української Православної Церкви – єпископат, представники духовенства і мирян – який відбувся 22 грудня 1998 року у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, висловлюючи волю віруючих Української Православної Церкви, звертаємося до Вас у зв'язку з посиленням тиску Державної податкової адміністрації України на православних віруючих – примушенням їх до прийняття особистих ідентифікаційних номерів та бездіяльністю державної влади щодо головного свого обов'язку відповідно до статті 35 Конституції України – утвердження і запезпечення прав і свобод своїх громадян. Через усе це порушується мир, взаєморозуміння і злагода у суспільстві, що ускладнює і без того нелегке життя нашого народу. Багато віруючих категорично відмовилися від прийняття ідентифікаційних номерів, вважаючи їх провозвісником зловісної апокаліптичної печаті, а також вбачаючи в примусовому введенні цих номерів порушення конституційних прав громадян України.
Враховуючи все вищезгадане і беручи до уваги Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви від 19 травня та від 5 листопада 1998 року, які додаються, просимо Вас включити позачергово в порядок денний 2-гої сесії Верховної Ради України такі питання:
1. Призупинення примусового присвоєння ідентифікаційних номерів тим, хто відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера за релігійними переконаннями і офіційно повідомляє про це органи влади.
2. Надання роз'яснень щодо невідповідності вимогам чинного закону „Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів” примушення до прийняття ідентифікаційного номера пенсіонерів, малюків, школярів, студентів, інвалідів, війсковослужбовців, непрацюючих громадян при оформленні субсидій, виплаті пенсій, стипендій, видачі атестатів, дипломів, вкладів у банках, оформленні свідоцтв про народження, смерть, спадщину тощо.
3. Внесення поправок до Закону „Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів” для приведення його у відповідність до Конституції України, Закону України „Про свободу совісті та релігійни організації”, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
4. Приведення нормативних актів Кабінету Міністрів України у відповідність до Конституції України та Закону „Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів”.
5. Згідно з Основним Законом України, який прийняли народні обранці, „прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, усвідомлюючи відповідальність перед Богом (выд. нами – авторы), власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями”, просимо внести потрібні зміни та доповнення до статті 35 Конституції України для усунення внутрішніх протиріч та приведення її у відповідність до Міжнародного пакту про громадянські й політичні права ...
Додаток: пакет документів на 19 аркушах.
русск.:
Уважаемый Александр Николаевич! (Ткаченко А.Н. – Председатель ВС Украины)
Мы, участники Собора Украинской Православной Церкви – епископат, представители духовенства и мирян – который состоялся 22 декабряя 1998 года в Свято-Успенской Киево-Печерской Лавре, выражая волю верующих Украинской Православной Церкви, обращаемся к Вам в связи с усилением давления Государственной налоговой администрации Украины на православных верующих – принуждением их к принятию личных идентификационных номеров и бездействием государственной власти в отношении главной своей обязанности в соответствии со статьёй 35 Конституции Украины – утверждения и обезпечения прав и свобод своих граждан. Из-за этого нарушается мир, взаимопонимание и согласие в обществе, что в свою очередь усложняет и без того нелёгкую жизнь нашего народа. Большое количество верующих категорически отказались от принятия идентификационных номеров, считая их предвестником зловещей апокалиптической печати, а также, видя в принудительном введении этих номеров, нарушение конституционных прав граждан Украины.
Учитывая всё вышесказанное и взяв во внимание Обращение Священного Синода Украинской Православной Церкви от 19 мая и от 5 ноября 1998 года, которые прилагаются, просим Вас включить вне очереди в повестку дня 2-ой сессии Верховного Совета Украины такие вопросы:
1. Приостановление принудительного присвоения идентификационных номеров тем, кто отказывается от принятия идентификационного номера по религиозным убеждениям и официально уведомляет об этом органы власти.
2. Предоставление разъяснений относительно несоответствия требований действующего закона „О государственном реестре физических лиц-плательщиков налогов и других обязательных платежей” принуждения к принятию идентификационного номера пенсионеров, малышей, школьников, студентов, инвалидов, военнообязанных, неработающих граждан при оформлении субсидий, выплате пенсий, стипендий, выдачи аттестатов, дипломов, вкладов в банках, оформлении свидетельств о рождении, смерти, наследства и прочее.
3. Внесение поправок в Закон „О государственном реестре физических лиц-плательщиков налогов и других обязательных платежей” для приведения его в соответствие с Конституцией Украины, Закона Украины „О свободе совести и религиозных организаций”, Международного пакта о гражданских и политических правах.
4. Приведение нормативных актов Кабинета Министров Украины в соответствие к Конституции Украины и Закона „О государственном реестре физических лиц-плательщиков налогов и других обязательных платежей”.
5. Согласно Основному Закону Украины, который приняли народные избранники, „стремясь развивать и укреплять демократическое, социальное, правовое государство, заботясь об обеспечении прав и свобод человека и достойных условий его жизни, заботясь об укреплении гражданского согласия на земле Украины, сознавая ответственность перед Богом, собственной совестью, предыдущими, нынешним и грядущими поколениями”, просим внести необходимые изменения и дополнения в статью 35 Конституции Украины для устранения внутренних противоречий и приведения её в соответствие к Международному пакту о гражданских и политических прав ...
Дополнение: пакет документов на 19 листах.
Звернення
до Президента України, Верховної Ради України, громадськості, всіх вірних чад Української Православної Церкви
Ми, учасники Собору Української Православної Церкви – єпископат, представники духовенства, чернецтва та мирян – який відбувся у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 22 грудня 1998 року, розглянувши і всебічно обговоривши серед інших проблем церковного житття в Україні і питання подальшої долі нашої Святої Церкви, прийшли до таких висновків.
Як відомо, 15 грудня 1996 року Архієрейський Собор Української Православної Церкви ухвалив Звернення до всіх чад Православної Церкви про недоцільність і несвоєчасність отримання УПЦ статусу автокефальної Церкви. Проте впродовж останнього часу не припиняється тиск на Церкву з боку політичних сил і окремих політичних діячів з вимогою „відокремитися від Москви”.
Водночас продовжується дискримінація канонічної Церкви у засобах масової інформації. Не витримуючи цього тиску, представники духовенства та мирян, особливо західних областей України, де Православ'я наштовхується ще й на необ'єктивне ставлення місцевих органів влади, також порушують питання про отримання статусу Помісної Церкви.
Вважаємо за необхідне ще раз підкреслити, що Священий Синод УПЦ, згідно з документом про незалежність, отриманим у жовтні 1990 року, має право обрання і хіротонії єпископів, самостійного вирішення всіх організаційних, кадрових і фінансових питань; діють Синодальні комісії (по канонізації святих, богословська, з гуманітарних питань), а також різні відділи Митрополії, створена система церковних орденів УПЦ тощо.
Враховуючи сказане, можна стверджувати, що УПЦ де факто має всі права Помісної Церкви, зберігаючи лише молитовну і євхаристичну єдність з Руською Православною Церквою (при наявності такої ж самої єдності з усім Світовим Православ'ям, на відміну від неканонічних псевдоцерковних об'єднань).
Неважко спрогнозувати майбутні події, якщо ця тоненька ниточка буде обірвана.
По-перше, вже зараз можна почути заяви з табору „правих”, які стверджують, що автокефалія, „подарована Москвою”, для них не дійсна. По-друге, народні депутати, які привласнюють собі право втручатися у церковне життя, відкрито проголосили свої наміри об'єднати „всі українські Церкви”, тобто маючи на увазі не тільки „три гілки Православ'я”, але і Греко-Католицьку Церкву.
Останню важко назвати українською, враховуючи її жорстку підпорядкованність Ватикану, а також те, що її керівництво не є громадянами України. А той факт, що понад шість років в Україні існує два неканонічних об'єднання, кожне з яких проголосило себе національною православною церквою на чолі з так званими патріархами, які не роблять жодних кроків до об'єднання, а навпаки, захоплюють один у одного храми і ворогують між собою, переконливо свідчить про справжні наміри „об'єднувачів”.
Така ж сама ворожнеча між ними і греко-католиками має місце в західних областях України, де також чомусь не спостерігається навіть спроб до об'єднання.
Всі заклики до об'єднання грунтуються лише на претензіях до канонічної Православної Церкви.
Директор заводу „Київгума” М. Кравець, активно прагнучи до „об'єднання всіх”, вже звернувся до виконавчого секретаря СНД Бориса Абрамовича Березовського з проханням сприяти у наданні автокефалії Українській Православній Церкві (публікація у газеті „Сегодня” від 12.12.1998 р.).
Сутність процесів, які відбуваються, полягає в тому, що ведеться запекла, відчайдушна боротьба проти Православної Церкви, проти Православної віри як такої.
Дехто сподівається, що після отримання формального статусу автокефалії ситуація, в якій знаходиться канонічне Православ'я в Україні, зміниться на краще. Але це не так. Зацікавлені сили будуть всіма засобами добиватися об'єднання УПЦ з неканонічними угрупуваннями і греко-католиками у так звану „українську національну Церкву”, підпорядковану Риму, адже не спостерігається навіть спроб відокремлення УГКЦ від Ватикану.
Поза тим, дивує і непокоїть невизначена позиція центральних органів влади, неусвідомлення того, що створення Церкви за національною ознакою неминуче призведе до формування сепаратистських настроїв у таких, наприклад, регіонах, як Буковина, Закарпаття, можливого переходу етнічних неукраїнців під омофор Румунської, Сербської та інших Церков, що створює небезпеку дезінтеграції України як держави. Єдина віра завжди об'єднує державу, а нашу державу, в свою чергу, об'єднує канонічне Православ'я, незважаючи на засилля закордонних сект, доморощених неоязичників тощо.
Намагання у вольовий спосіб об'єднати всіх і все неминуче зазнає поразки, приведе до нових розколів, а це – загроза територіальної цілісності України.
Враховуючи все сказане, з усією відповідальністю заявляємо, що в сьогоднішній ситуації остаточний повний розрив з РПЦ призведе лише до збільшення тиску на православних, порушенню стабільності в Церкві і державі.
Існуючий статус широкої автономії і ті права, що має УПЦ, цілком достатні для її нормального життя в умовах незалежної держави.
Ми чекаємо здобуття таких самих прав Греко-Католицькою Церквою по відношенню до Ватикану, як початку руху до її повного унезалежнення від закордонного центру, чекаємо об'єднання „вже незалежних” УАПЦ і УПЦ-КП між собою, а також з УГКЦ. Це було б справжнім, а не на словах, доказом прагнення „патріотів української Церкви” до консолідації і єдності.
Просимо шановного Президента України і всі владні структури нашої держави захистити нашу Церкву, її духовенство і мирян від відкритої дискримінації з боку відомих сил, в тому числі і деяких органів місцевої влади. Дуже прикро, що, ігноруючи не тільки законодавство, а й взагалі норми людського співжиття, деякі представники органів місцевої влади, особливо у західних областях, потурають чи навіть відкрито підтримують прояви насильства, санкціонують протизаконне захоплення храмів і церковного майна прибічниками релігійної організації „УПЦ-Київський Патріархат”.
Сподіваємося, що Ви виявите належне розуміння ситуації, що склалася в релігійному житті України, і страшної небезпеки, яка загрожує нашому суспільству і державі у випадку продовження нищення єдності і духовності нашого народу, та докладете потрібні зусилля для нормалізації взаємовідносин держави і Церкви, Церкви і суспільства.
русск.:
Обращение
к Президенту Украины, Верховной Раде Украины, общественности, всем верным чадам Украинской Православной Церкви
Мы, участники Собора Украинской Православной Церкви - епископат, представители духовенства, монашества и мирян - который состоялся в Свято-Успенской Киево-Печерской Лавре 22 декабря 1998 года, рассмотрев и всесторонне обсудив среди других проблемы церковной жизни в Украине и вопросы дальнейшей судьбы нашей Святой Церкви, пришли к таким выводам.
Как известно, 15 декабря 1996 года Архиерейский Собор Украинской Православной Церкви принял Обращение ко всем чадам Православной Церкви о нецелесообразности и несвоевременности получения УПЦ статуса автокефальной Церкви. Однако в течение последнего времени не прекращается давление на Церковь со стороны политических сил и отдельных политических деятелей с требованием „отделиться от Москвы”.
Одновременно продолжается дискриминация канонической Церкви в средствах массовой информации. Не выдерживая этого давления, представители духовенства и мирян, особенно западных областей Украины, где Православие наталкивается еще и на необъективное отношение местных органов власти, также поднимают вопрос о получении статуса Поместной Церкви.
Считаем необходимым еще раз подчеркнуть, что Священный Синод УПЦ, согласно документу о независимости, полученным в октябре 1990 года, имеет право избрания и хиротонии епископов, самостоятельного решения всех организационных, кадровых и финансовых вопросов; действуют Синодальные комиссии (по канонизации святых, богословская, по гуманитарным вопросам), а также различные отделы Митрополии, создана система церковных орденов УПЦ и т.д.
Учитывая сказанное, можно утверждать, что УПЦ де-факто имеет все права Поместной Церкви, сохраняя лишь молитвенное и евхаристическое единство с Русской Православной Церковью (при наличии такого же единства со всем Мировым Православием, в отличие от неканонических псевдоцерковных объединений).
Нетрудно спрогнозировать будущие события, если эта тоненькая ниточка будет оборвана.
Во-первых, уже сейчас можно услышать заявления из лагеря „правых”, которые утверждают, что автокефалия, „подаренная Москвой”, для них не действительна. Во-вторых, народные депутаты, которые присваивают себе право вмешиваться в церковную жизнь, открыто провозгласили свои намерения объединить „все украинские Церкви”, то есть имея в виду не только „три ветви Православия”, но и Греко-Католическую Церковь.
Последнюю трудно назвать украинской, учитывая ее жесткую подчинённость Ватикану, а также то, что её руководство не являются гражданами Украины. А тот факт, что более шести лет в Украине существует два неканонических объединения, каждое из которых провозгласило себя национальной православной церковью во главе с так называемыми патриархами, которые не делают никаких шагов к объединению, а наоборот, захватывают друг у друга храмы и враждуют между собой, убедительно свидетельствует об истинных намерениях „объединителей”.
Такая же вражда между ними и греко-католиками в западных областях Украины, где также почему-то не наблюдается даже попыток к объединению.
Все призывы к объединению основываются только на претензиях к канонической Православной Церкви.
Директор завода „Киеврезина” Н.Кравец, активно стремясь к „объединению всех”, уже обратился к исполнительному секретарю СНГ Борису Абрамовичу Березовскому с просьбой содействовать в предоставлении автокефалии Украинской Православной Церкви (публикация в газете „Сегодня” от 12.12.1998 г.).
Сущность процессов, которые происходят, состоит в том, что ведется ожесточенная, отчаянная борьба против Православной Церкви, против Православной веры как таковой.
Кое-кто надеется, что после получения формального статуса автокефалии ситуация, в которой находится каноническое Православие в Украине, изменится к лучшему. Но это не так. Заинтересованные силы будут всеми способами добиваться объединения УПЦ с неканоническими группировками и греко-католиками в так называемую „украинскую национальную Церковь”, подчиненную Риму, ведь не наблюдается даже попыток отделения УГКЦ от Ватикана.
Кроме того, удивляет и беспокоит неопределенная позиция центральных органов власти, непонимание того, что создание Церкви по национальному признаку неизбежно приведет к формированию сепаратистских настроений в таких, например, регионах, как Буковина, Закарпатье, возможного перехода этнических неукраинцев под омофор Румынской, Сербской и других Церквей, что создает опасность дезинтеграции Украины как государства. Единая вера всегда объединяет государство, а наше государство, в свою очередь, объединяет каноническое Православие, несмотря на засилье иностранных сект, доморощенных неоязычников и тому подобное.
Попытки в волевой способ объединить всех и все неизбежно потерпит поражение, приведет к новым расколам, а это - угроза территориальной целостности Украины.
Учитывая все сказанное, со всей ответственностью заявляем, что в сегодняшней ситуации окончательный полный разрыв с РПЦ приведет только к увеличению давления на православных, нарушению стабильности в Церкви и государстве.
Существующий статус широкой автономии и те права, которые имеет УПЦ, вполне достаточные для ее нормальной жизни в условиях независимого государства.
Мы ждем получения таких же прав Греко-Католической Церковью по отношению к Ватикану, как начала движения до ее полного обретения независимости от зарубежного центра, ждем объединения „уже независимых” УАПЦ и УПЦ-КП между собой, а также с УГКЦ. Это было бы настоящим, а не на словах, доказательством стремления „патриотов украинской Церкви” к консолидации и единству.
Просим уважаемого Президента Украины и все властные структуры нашего государства защитить нашу Церковь, ее духовенство и мирян от открытой дискриминации со стороны известных сил, в том числе и некоторых органов местной власти. Очень обидно, что, игнорируя не только законодательство, но и вообще нормы человеческого общежития, некоторые представители органов местной власти, особенно в западных областях, попустительствуют или даже открыто поддерживают проявления насилия, санкционируют противозаконный захват храмов и церковного имущества сторонниками религиозной организации „УПЦ-Киевский Патриархат”.
Надеемся, что Вы проявите должное понимание ситуации, что сложилась в религиозной жизни Украины, и страшной опасности, которая угрожает нашему обществу и государству в случае продолжения уничтожения единства и духовности нашего народа, и приложите нужные усилия для нормализации взаимоотношений государства и Церкви, Церкви и общества.