Вже кілька років в нашому суспільстві ведеться полеміка з приводу можливого впровадження в Україні ювенальної юстиції, тобто окремої системи судочинства стосовно неповнолітніх. Серед багатьох православних мирян та політиків така ідея давно викликає негативну реакцію. Так, в березні 2009 року подібний проект вже був відхилений Верховною Радою України. Тоді народні депутати, стурбовані можливими негативними наслідками законопроекту «Про загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року», розробленого на виконання Указу Президента України В. Ющенка від 11.07.2005 г. № 1086 "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей" (реєстраційний № 2570)", видалили з нього пункт 4.9, в якому і був виписаний проект про створення ювенальної юстиції в Україні.

16 березня 2010 року згідно з наказом міністра юстиції України було створено робочу групу з впровадження в Україні ювенальної юстиції (наказ № 198/7). Як зазначено в даному наказі, ця група створена «з метою розбудови сучасної системи ювенальної юстиції задля зменшення рівня злочинності серед молоді та покращення захисту їхніх прав та інтересів».

Дійсно, останнім часом ми спостерігаємо в Україні суттєвий зріст кількості правопорушень серед дітей та підлітків. Це вимагає від державних органів не тільки ефективних заходів боротьби з цим прикрим явищем, але й профілактики дитячої та підліткової злочинності. Але, як свідчить досвід країн, які намагаються подолати злочинність серед молоді, наявність органів ювенальної юстиції може не тільки не покращити, а навіть погіршити ситуацію. Так, у Франції, яка першою в світі запровадила таку систему, декілька років назад відбулись найбільші молодіжні заворушення в країнах Європейського Союзу, оскільки завдяки ювенальній юстиції малолітні правопорушники залишались фактично безкарними.

Крім того, досвід західних країн, де ювенальна юстиція діє вже багато років, свідчить, що це призводить до значного розширення повноважень судів та соціальних служб, які фактично отримують санкцію на втручання в сімейні справи та контроль над батьками. Причому таке втручання може здійснюватися у тому числі і на підставі звернень до суду самих дітей. Протиставлення прав та інтересів дитини правам та інтересам батьків та родини в цілому створює небезпеку руйнації традиційного уявлення про сім'ю. Саме цей аспект ювенальної юстиції викликає в українському суспільстві гострі суперечки.

У зв'язку з помітним загостренням дискусій щодо ювенальної юстиції після підписання міністром юстиції згаданого наказу Українська Православна Церква вважає своїм обов'язком констатувати наступне.

Християнство вчить, що сім'я є богозаповіданим соціальним інститутом. Народження та виховання дітей є невід'ємною частиною сімейного життя. Більш того, згідно зі Святим Письмом виховання дітей має відбуватися саме в сім'ї. Батьки несуть перед Богом відповідальність за виховання дітей. Не роздратовуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні й наставлянні Господньому, — закликає батьків святий апостол Павел (Єф. 6,4). Однак і діти несуть відповідальність за благополуччя своєї сім'ї: Шануй батька твого і матір твою, щоб довгі були твої дні на землі, — говорить п'ята заповідь Закону Божого (Вих. 20, 12). У Старому Завіті зневага до батьків розглядалася як великий злочин (Вих. 21, 15-17; Притч. 20, 20; 30, 17). Новий Завіт також вчить дітей з любов'ю підкорятися батькам: Діти будьте слухняні батькам вашим у всьому, бо це благоугодне Господеві (Кол. 3,20).

Українська Православна Церква у своїх офіційних документах неодноразово підкреслювала виключну роль сім'ї у вихованні дітей. Зокрема у десятому розділі «Основ соціальної концепції Української Православної Церкви» зазначається, що сім'я — це «єдиний організм, члени якого живуть і будують свої стосунки на основі закону любові. Досвід сімейного спілкування навчає людину подоланню гріховного егоїзму й закладає основи здорової громадянськості. Саме в родині, як у школі благочестя, формується і міцнішає правильне ставлення до ближніх, а отже, до свого народу, до суспільства в цілому. Жива спадкоємність поколінь, починаючись в родині, знаходить своє продовження в любові до предків та вітчизни, у почутті причетності до історії. Тому таким небезпечним є руйнування традиційних зв'язків батьків з дітьми... Роль сім'ї у становленні особи виняткова, її не можуть підмінити інші соціальні інститути. Зруйнування сімейних зв'язків неминуче пов'язане з порушенням нормального розвитку дітей і позначається на всьому їхньому подальшому житті».

Українська Православна Церква визнає необхідність захисту дітей від можливого насильства, у тому числі і з боку батьків. Однак ми також вважаємо цілком обґрунтованим занепокоєння простих віруючих та Верховної Ради України тим, що впровадження системи ювенальної юстиції може нести в собі і небезпеку для інституту сім'ї. Активне втручання в родинні стосунки з боку судових органів, громадських та суспільних організацій може мати негативні наслідки, як про це свідчить досвід функціонування систем ювенальної юстиції в інших державах.

Важливо пам'ятати, що сьогодні в світі не існує єдиної системи ювенальної юстиції. В кожній державі система судочинства стосовно неповнолітніх та захисту прав дітей має свої особливості, обумовлені історико-культурними традиціями різних країн. Тому, в процесі реформ в галузі юстиції в Україні слід, перш за все, враховувати вітчизняний досвід. Зараз у нашому законодавстві існує достатньо норм, які дозволяють покарати батьків-правопорушників та малолітніх злочинців.

З огляду на вище викладене, Українська Православна Церква вважає за недоцільне впровадження в Україні системи ювенальної юстиції.

Нехай «чиста і непорочна побожність перед Богом» (Як. 1, 27) стануть запорукою достойного виховання молодого покоління та спокійного життя в нашій країні.

28 травня 2010 року